Так не є, що минає швидко
Ця солодка хвороба…
Я б кинулась з цієї зорі,
Згашеної меланхолією…
В цій терміновій потребі жити,
Лютому бажанні відчувати я знаю, що існую…
Ночі безжалісні до безсердечності,
Щоб говорити з ангелами: хтось почує,
Ночі безіменні, що аж небо тремтить,
В яких є шлях до виходу, який виведе геть звідси
У чудесний політ над прегарним морем.
Це був програний бій,
Ніщо мене не потішає,
Навіть година потішаючого
Насильства по телевізору…
Очі понад хмарами, які чекають світла
Атомного світанку…
Ночі безжалісні до безсердечності,
Щоб говорити з ангелами: хтось почує,
Ночі безіменні, що аж небо тремтить,
В яких є шлях до виходу, який виведе геть звідси
У чудесний політ над прегарним морем.
І все здається мені прекрасним у прегарному морі.
Ночі безіменні, що аж небо тремтить,
В яких є шлях до виходу,
який виведе геть звідси
Ночі, покинуті на останньому поверсі,
Ночі, загублені на сходах, і ночі, що зле закінчились…
Ночі без мене… над прегарним морем,
і все здається мені прекрасним у прегарному морі.
Безсердечні ночі за вхідними дверима,
Ночі, щоб закрити небо картоном